Зберігання

Літні сорти редьки погано переносять зберігання і практично непридатні для тривалого зберігання. Для весняно-літнього споживання добре відсортовані коренеплоди (бажано з відрізаними кінчиками коріння і голівками) укладають у ящики і поміщають у холодильні камери місткістю 170-200 т. У камерах із підвісними повітроохолоджувачами створюють досить рівномірні умови зберігання: температура 0...+ГС і відносна вологість - 94-96%.

Зимові сорти європейського підвиду редьки добре переносять тривале зберігання (протягом 200-220 діб). Коренеплоди лоби і дайкона дуже слабо диференційовані за ознакою лежкості. Їх зберігають у підвалі та холодильнику за температури О...+5°С.

Редьку також зберігають у підвалах, льохах разом із морквою та картоплею. Поміщають її навалом у засіки заввишки 1 м. Добре зберігається в ящиках без пересипання піском, встановлені штабелями до 5 ярусів. Однак у піску вона зберігається краще і довше. Температура зберігання має бути не нижчою за 0...+2°С, відносна вологість повітря - близько 90%.

Той, хто не має льоху, може зберігати коренеплоди в плівковому мішку, поставивши його в приміщення, де немає замерзання, і підтримуючи температуру 0...+ ГС. Земляна яма з лазом і зверху ущільнена - теж підходяще сховище.

У процесі зберігання відбуваються зменшення вмісту сухої речовини, суми цукрів і протопектину; вміст моноз, розчинного пектину й активність ферментів до кінця зберігання збільшується. Тому взимку та ранньою весною, коли в інших овочах помітно знижується вміст важливих для організму речовин, редьку треба частіше подавати до столу.

Можна тривалий час зберігати сік редьки. Для цього в домашніх умовах його пастеризують у невеликих пляшках на водяній бані 15-20 хв, закупорюють герметично і зберігають у прохолодному місці, поклавши на бік. Залежно від цілей застосування сік зберігають, змішаний із медом (за об'ємом 1:1) або горілкою (30% горілки). Поява сірководневого запаху або присмаку сірки свідчить про непридатність соку до вживання.