Виникнення та поширення

Цю рослину називають іпо-іншому - чорний, або солодкий, корінь, козелець, чорна морква, зимова спаржа. За напрочуд приємний смак римляни охрестили корінь лакрицею. Батьківщиною скорцонери є Європа. Дикі форми (до 150 видів) її трапляються в заростях на піщаних ґрунтах у південних країнах континенту, а в СНД (понад 80 видів) - в Україні, країнах Балтії, на Кавказі та в Сибіру. У культурі широкого поширення як овочева рослина скорцонера набула порівняно недавно - 250 років тому, наприкінці XVII - першій половині XVIII століть, у низці країн Західної Європи: Німеччині, Франції, Нідерландах, Іспанії, де її цінували за високі смакові якості. Однак спочатку (в середні віки) скорцонеру використовували в лікувальних цілях. Нині її культивують в Америці.
В Україні овочівники поки що мало вирощують скорцонеру. Гідну увагу їй приділяють тільки в Автономній Республіці Крим.