Виникнення та поширення

Однорічна дводомна овочева зелена рослина родини лободових. В Україні є малопоширеною, в той час як араби вирощували його ще в XII столітті і називали "королем овочів". У культуру введений близько тисячі років тому. У середньовічну Європу він проник разом із кухнями воїнів-азіатів. Першими по достоїнству шпинат оцінили іспанські ченці, які почали вирощувати його на монастирських городах. Особливим делікатесом у XVI-XVII століттях вважався хліб шпинатний, який випікали з борошна, отриманого з насіння цієї рослини. Без соку шпинатного, що надає стравам яскраво-зеленого забарвлення, рідко обходилися тогочасні кулінари: у зелений колір забарвлювали навіть вершкове масло, морозиво, різноманітні креми та соуси.

У країнах Західної Європи (Англія, Німеччина, Данія, Нідерланди, Франція), у Північній Америці, Африці, Австралії шпинат поширений дуже давно і широко. В Англії, наприклад, для приготування салатів із нього утримували спеціальних кулінарів-віртуозів. Складали вони салат зі шпинату виключно в білих рукавичках. Салат дуже давно готували і в Росії для знаменитих іноземних гостей. Довгий час він залишався панським овочем, нарівні зі спаржею і салатом. Велику питому вагу шпинат займає в овочівництві Японії, Китаю, Індії.

У дикорослому стані представники роду шпинат трапляються на Кавказі, в Середній і Малій Азії, Афганістані, Ірані. Батьківщина його - Стародавня Персія, Іран. Звідси його завезли до Китаю. У країнах СНД його вирощують повсюдно, але займає він невеликі посівні площі. У Росії та Україні ця рослина відома понад двісті років. Наприкінці XIX століття шпинат широко вирощували городники Санкт-Петербурга, Києва та Одеси. Він є перспективним для всіх країн з метою отримання свіжої зелені в ранньовесняний період, коли особливо відчувається нестача у вітамінах.