Природження і розповсюдження

Стародавній вид овочевої рослини. Батьківщина його - пустелі Калахарі й Наміб у Південній Африці та пустелі Судану. Виявлено також різновиди дикого кавуна, що росте в Баквійській пустелі Афганістану і засмічує поля бавовнику та кукурудзи. На малюнках стародавніх єгиптян, що відносяться до часу XX династії, були знайдені зображення кавуна, тобто його вирощували в Єгипті 4 тисячі років тому. З Африки культивування кавуна перейшло до країн Азії. У Західному Китаї свого часу у вересні влаштовувалося спеціальне свято, де на столі головним частуванням були виведені цукристі форми кавуна. У другому тисячолітті до нашої ери кавун був відомий також в Індії. Є історичні відомості про те, що за 1500 років до н. е. римляни їли його свіжим і засоленим, варили з нього мед.

У Європі кавун почали широко культивувати в XI-XII століттях. Однак спочатку його почали вирощувати в XI столітті в Росії, в Приазов'ї, а потім біля Астрахані. Ще довго, аж до XVII ст. про кавун знали мало і він вважався делікатесом для знаті. 1660 року уряд Росії видав спеціальний указ про виробництво кавунів у Чугуєві Харківської області. Як незвичайні ласощі кавун доставляли до царського столу. Але свіжим його споживали мало, а подавали на палацових асамблеях вимоченим у цукровому сиропі. Взагалі в ті часи в Росії сирими кавуни не їли. З них готували оригінальну страву: дрібно різали м'якоть, вимочували її у воді, а потім готували з неї патоку з перцем і прянощами. Можливо, так чинили тому, що, подорожуючи за кордон, кавуни ґрунтовно підгнивали і їсти їх у свіжому вигляді було просто неможливо.

Коріння назви кавуна міститься в курдських і тюркських мовах. Кавун співзвучний татарському "кар-буз" і перському "харбуза", що означає диня. "Кавун" звучить однаково українською і турецькою мовами, тільки українською він позначає кавун, а турецькою - диню. Слово "баштан" у перекладі з татарської означає "сад", а назву "кавун" дали перси, її використовують усі народи світу.

Кавун належить до групи баштанних рослин, поряд із динею і гарбузом. Належить до роду Citrullus Schrad., сімейства гарбузові. Доктор біологічних наук Т. Б. Фурса в цьому роді виділяє чотири види. До виду кавуна шерстистого [Citrullus lanatus (Thund.) Matsum et NakaiJ належать різновиди кавуна столового (їстівного) [Citrullus lanatus var. vulgaris (Schrad)] і кавуна кормового [Citrullus lanatus va. citroides (Baileu) Manst]. Столовий і кормовий кавуни представлені 10 еколого-географічними групами: російською, малоазіатською, середньоазіатською, афганською, далекосхідною, східно-азіатською, індійською, американською, закавказькою, західно-європейською. У СНД сорти кавуна належать до російської, частково до середньоазіатської та закавказької груп. Крім столового і кормового, відомі ще види дикорослі - колоцинт, безусиковий і кавун Нодена.

Кавун вирощують у багатьох країнах світу. Він дуже поширений на узбережжі Середземного моря (Європа, Африка), на сході та півдні СНД, в Індії та інших країнах Азії, в Південній і Північній Америці. В Австралії кавун - одна з найпопулярніших баштанних рослин. Його широко культивують у Середньому і Нижньому Поволжі, на Північному Кавказі, Україні, Молдові, в Закавказзі та в країнах Середньої Азії і Казахстану. На Волзі у 20-ті роки XX століття існували і ще існують знамениті баштанницькі хутори Бикове і Дубівка, які славляться своїми сортами кавуна і дині.