Виникнення і поширення

Морква належить до групи столових коренеплодів, які мають властивість формувати м'ясисте, соковите, потовщене коріння. Продуктовим органом є коренеплід. Дикий вид рослини зустрічається в середземноморському районі Євразії та Африки. Однак, за твердженням багатьох дослідників, дика морква росте на величезному просторі від Піренеїв до Тихого океану, фактичне місцезнаходження культивованої моркви виявлено біля підніжжя Гімалаїв. За твердженням акад. М.І. Вавилова, моркву білу і жовту було знайдено в Західному Китаї.

Отже, батьківщиною моркви помаранчевих сортів вважається узбережжя Середземного моря, а жовтих і білих, за даними деяких дослідників, Афганістан. Однак цей овоч широко поширений, відомий і улюблений у всьому світі з давніх часів. Вирощується морква повсюдно, особливо поширена в районах помірного клімату. Але зустрічається навіть у Гренландії, Заполяр'ї та на висоті 3300 м у горах Афганістану.

Морква - найдавніша рослина, яку людство почало вирощувати більше ніж 4 тис. років тому як лікарську, а згодом харчову та кормову. Її насіння знаходили під час розкопок на території сучасної Швейцарії в пальових спорудах неоліту та бронзового періоду. Вона була відома стародавнім грекам і стародавнім римлянам. Моркву вони називали "дауцис" і "карота", чому і завдячує її ботанічній назві.

З виникненням землеробства моркву стали широко культивувати. Ніжну солодкість чудесного коренеплоду високо цінували в Стародавньому Римі. В одній із перших збережених до нас кулінарних книг (III ст. до н. е.) римляни описують, як приготувати різноманітні страви з кароти, зокрема салат. Вона була тут такою популярною, що на її честь поети писали оди.

Теофраст, перший ботанік давнини, у праці "Дослідження про рослини" (IV-III ст. до н.е.) писав, що моркву використовували в дикому вигляді, була вона з тонким коренеплодом, та ще безбарвним. Цінували її високо за лікувальні властивості. Великий лікар Стародавньої Греції Гіппократ (460-377 рр. до н. е.) як лікувальний засіб називав моркву поряд з іншими лікарськими рослинами. Діоскорид у своїй книжці "Про лікарські прийоми" (1 ст. н. е.) також відзначав її цілющі особливості.

М.Ф. Золотницький повідомляє, що моркву знали вже кривичі Давньої Русі (VI-IX): тоді був звичай приносити її в дар небіжчику, класти в човен, який потім спалювали разом із померлим.

Арабський письменник Ібн-аль-авам стверджує, що в X столітті у Вавилоні та інших районах Аравії вирощували червону (ймовірно, червоно-фіолетову) і зелено-жовту моркву. У тих умовах її висівали з кінця серпня до початку жовтня; прохолодна погода в поєднанні зі зрошенням була сприятливою для набуття нею гарного смаку. У їжу моркву вживали з оцтом, сіллю, олією оливковою, їли сирою замість хліба.

Культивування моркви продовжувалося і в середні віки. У Франції, Німеччині, Нідерландах вона з'явилася в XIV столітті. Улюбленою стравою у свята морква була при дворі імператора Карла Великого. Збереглися й рецепти, ось один: "Ретельно проваривши моркву, поставити її остудити, потім почистити, маленькими шматочками покласти на тарілку, посолити, додати олію, оцет... Насипати прянощі; навряд чи знайдеться страва смачніша..."

У середні віки моркву вважали ласощами гномів - маленьких лісових чоловічків. Вважали, що якщо вночі віднести гномам горщик із пареною морквою, то вони щедро розплатяться золотом за будь-яке частування. Але аж до XVI століття моркву вважали делікатесом.

Знали моркву і в Стародавній Русі. У "Домострої" (XVI ст.) сказано: "І в осінь капусту солять і буряк ставлять, і ріпу і моркву запасають". Як свідчать монастирські прибутково-видаткові книги, постачали моркву навіть до царського столу: "Каша репяна чи морковна на сковородах, чи морква парена під часником в оцті". А в книзі Волоколамського монастиря (1575-1576 рр.) зазначається: "Дано Івану Угримову 4 гривні... за розсаду та за городнє насіння, за цибулю, за огіркові... і за морквяні..."

Цікаво зазначити, що лікарі Стародавньої Русі приписували хворим вершкове масло, підфарбоване морквяним соком, а також свіжу моркву, яку до зими зберігали в меду. Нічого не знаючи про вітаміни, стародавні лікарі знайшли способи, що дають змогу зберегти всі цінні поживні речовини в моркві.

У XVII столітті відомі російські пироги з морквою стають обов'язковими на різноманітних урочистостях. Про пироги "довгих з морквою" згадує "Видаткова книга патріаршого наказу на страви, які подавалися патріарху Андріану і різного чину особам".

У цей час європейці почали вирощувати моркву повсюдно, і тоді ж було виведено один із найкращих її сортотипів - Каротель. З'явилися також соуси з моркви, які й тепер вважаються делікатесними у німців і французів. У селян існує традиція - на новорічний десерт кожному члену сім'ї подають моркву в меду, це забезпечує гарне здоров'я на весь наступний рік. У Німеччині підсмажена морква йшла на приготування так званої "солдатської" кави, яку в німецьких селах за традицією споживають і донині.

У XIX столітті в Росії були відомі сорти народної селекції моркви. Наприклад, Воробйовська з Підмосков'я, Давидовська з Ярославської губернії, Старатель з-під Нижнього Новгорода. Були й сорти, створені талановитими городниками, наприклад, Темно-червона нова Є. і В. Грачовими.

Таким чином, морква користувалася популярністю у європейців і росіян ще з незапам'ятних часів, і цілком заслужено, тому що була людині не тільки їжею, а й ліками.

Моркву вирощують для споживання в їжу людиною і на корм тваринам. Людина своєю працею окультурила цей овоч, вивела безліч сортів білої, жовтої, рожевої, помаранчевої, яскраво-червоної, фіолетової і навіть чорно-фіолетової моркви, невибагливих до умов вирощування. У стародавні часи вирощували коренеплоди моркви жовтого кольору, лише в XVII столітті було виведено сорти помаранчевого кольору.

На Далекому Сході росте морква криваво-червона, є сорти фіолетові. На вулканічних масах Японських островів виростає морква завдовжки до 1 м і завтовшки з великий буряк, є кормові сорти, у яких коренеплід діаметром до 30 см.