Походження та поширення

Цибуля-порей (синоніми: перловий, перловий, пор, пір, прас, праса, праслук) - Аllium porrum L. (алліум поррум) - багаторічна пізньостигла рослина родини Цибулеві (АШасеае), що належить до групи цибулинних овочів. Вона зовні відрізняється від усіх інших видів цибулі, більше схожа на широколистий часник. У порея не утворюється справжньої цибулини. Порей є однією з основних овочевих рослин у країнах Західної Європи. Батьківщина порею - Центральна Азія, де він знайдений у степах у дикорослому вигляді. Звідси цей вид поширився у східні країни Середземномор'я, де росте в природних умовах. Тому деякі вчені часто вважають його центром походження порею. Майже одночасно його було відкрито в Закавказзі, Ірані та Іраку.

Цибуля нарівні з часником і капустою листовою - найдавніші рослини. Стародавні греки, римляни, єгиптяни знали кілька видів цибулі і високо цінували їх як овочеві та лікарські рослини. Вони визначили високі смакові якості порею, приписували йому цінні лікувальні властивості. Імператор Нерон, який вважав себе великим поетом і співаком, вважав, що порей - чудовий засіб для збереження голосу, і в певні дні харчувався винятково ним, запиваючи маслиновою олією.

Порей широке поширення набув у країнах Західної та Південної Європи, Північної Африки, Афганістану, Центральній Америці, Австралії. Нині в Європі його найбільше вирощують у Бельгії, Болгарії, Німеччині, Данії, Італії, Нідерландах, у Франції та інших країнах. Річне виробництво порею на душу населення становить, у кг: у Бельгії - 10, у Франції - 6, у Нідерландах - близько 4. В Англії, де його порівняно недавно вирощують у промисловому овочівництві, валові збори за останні 10 років зросли з 42 до 61 тис. т. У Центральній Америці порей посідає третє місце серед цибулевих рослин (після цибулі ріпчастої та часнику). Наразі порей одна з основних овочевих рослин помірно теплих регіонів земної кулі завдяки тому, що він є постачальником вітамінів у зимово-весняний період. Широко розповсюджений також у субтропічних і тропічних країнах.

Порей займає незначну частку в загальному виробництві овочів у СНД (0,2-0,4%). На невеликих площах у приміських господарствах його вирощують на півдні європейської частини співдружності, в Середній Азії, Закавказзі та Молдові. У Закавказзі порей поширений не тільки в гірських районах на висоті до 2 тис. м, а й на низинних місцях Західної Грузії, а також у передмісті Тбілісі. Його використовували в давнину як лікарську рослину (відвар порею застосовували за гострих і хронічних бронхітів як відхаркувальний засіб). У СНД порей не набув великого поширення, хоча вирощування його вельми перспективне не тільки для розширення асортименту овочів, а й для зберігання і використання його в зимово-весняний період.

У Росії порей все ще малопоширена рослина, хоча його доволі широко вирощували наприкінці XIX - на початку XX століття. У 1883 році видатний вчений і практик, головний садівник Петровської (нині Тімірязєвської) сільськогосподарської академії Ріхард Іванович Шредер детально виклав у книзі "Російський город, розплідник і плодовий сад" технологію вирощування порею, описав його достоїнства як салатного овоча. Порей належить до найцінніших видів дворічної цибулі за біохімічним складом, урожаєм, лежкістю, холодостійкістю, стійкістю до шкідників і хвороб, не дуже вимогливий до ґрунту. Легко пристосовується до різних екологічних умов і має широкий ареал поширення. Природно-кліматичні умови середньої смуги Росії дають змогу стабільно отримувати високі врожаї порею під час вирощування його з розсади. Його можна з успіхом культивувати і в районах Півночі.

В Україні порей також мало розповсюджений, проте здавна вирощували в степовій зоні. Останніми роками його почали вирощувати і в більш північних районах.

Вирощування більш врожайного порею, насамперед - для використання переробною промисловістю, може сприяти усуненню дефіциту виробництва цибулі ріпчастої. У цьому зв'язку заслуговує на увагу досвід країн Західної Європи, де порей є однією з основних овочевих рослин, обсяг виробництва продукції якої постійно зростає. Однією з причин недостатнього поширення його в нас є відсутність необхідної кількості високоякісного сортового насіння, а також певні труднощі під час його виробництва, у доборі районів зі сприятливими ґрунтово-кліматичними умовами для його масового вирощування.