Походження та поширення

Часник - найдавніша однорічна трав'яниста овочева рослина. Його батьківщиною вважають гірські та передгірні райони Середньої Азії (Джунгарія, рівнина між Алтайськими горами і Тянь-Шанем, за деякими даними - киргизькі степи), Афганістану, Індії, а також Середземноморський і Кавказько-Карпатський райони. Населення цих місцевостей досі широко використовує в їжу дикорослий вид, який мало чим відрізняється від культивованого. Звідти ще тисячі років тому він поширився в інші райони землеробської культури: Китай, Єгипет та інші країни. Людину привабили в часнику його запах, цінні лікувальні та харчові властивості, через які цю рослину вже за п'ять-шість тисяч років до нашої ери почали вирощувати в Азії, Африці та Європі.

Найперші достовірні відомості про часник відносять до часу Стародавнього Єгипту. Серед написів на пірамідах царя Хеопса IV згадується про часник. Під час будівництва пірамід, усипальниць фараонів та інших монументальних споруд у Стародавньому Єгипті часник вживали в їжу для підвищення працездатності рабів, а також як профілактичний засіб від малярії та інших хвороб.

За чотириста років до нашої ери в Стародавній Греції часник використовували як збудливий засіб і як протиотруту в разі укусу змії. Його називали там скородою і використовували як амулет - для захисту від чаклунства і пристріту. У Стародавньому Римі часник входив до обов'язкового раціону легіонерів, оскільки, на думку римлян, окрім цілющих властивостей, він мав здатність надавати воїнам силу і мужність. Відтоді часник цінували насамперед як лікарську рослину проти багатьох хвороб і потім як овочеву в повсякденному харчуванні. Часник вважали рослиною, яка збуджує чуттєвість. У Стародавньому Єгипті та Римі його їли як приправу до різних страв, переважно з дичини та риби, робили з нього соуси та салати, додавали до гарнірів. Піфагор називав часник царем серед приправ.

З незапам'ятних часів часник вирощували і в Китаї. У китайській абетці знак, що позначає часник, один із найдавніших. У тибетських монастирях застосовували давньокитайський засіб очищення організму від жирових, вапняних відкладень, отриманий із часнику. Давньоіндійський вислів про часник свідчить: "Якби не запах, він був би дорожчий за золото".

І в народній медицині багатьох держав у всі часи йому відводилася найпочесніша роль. Гіппократ застосовував його для лікування ран і пневмонії. А давньогрецький вчений і натураліст Теофраст, який жив за триста п'ятдесят років до нашої ери, досить детально описав сорти й технологію вирощування часнику.

Віщими виявилися написи на великій піраміді в Гізі, які відносили часник до унікальних, божественних рослин. Підтверджено майже всі лікувальні властивості, якими наділили його давня мудрість, народна медицина.

Від римлян часник перейшов у середньовічну Європу. Простий народ, позбавлений повноцінного харчування, бачив у ньому джерело здоров'я. У середні віки солоне м'ясо і солону рибу їли з часником. Крім того, йому приписували магічні властивості. Цибулину часнику носили на грудях, щоб вона охороняла від поранень під час кровопролитних боїв. Амулети з часнику не гребували носити навіть королі.

У народів Близького Сходу, турків, греків, болгар шанобливе ставлення до часнику прищеплювали змалечку - новонародженому робили пов'язку, прикріплюючи зубки до голови. Знатні й багаті люди навіть замовляли для цибулини часнику срібну оправу, а бідняки постійно носили її прив'язаною до головного убору. Часником натирали груди й плечі, вірили, що відьми не виносять його запаху. Без часнику не вирушав у плавання жоден турецький корабель. Часник розвішували на фасадах новозбудованих будинків і на найцінніших фруктових деревах, щоб уберегти їх від псування.

Антисептичні властивості часнику давно добре відомі. У XVII столітті напій із часнику називали "злодійським вином" тому, що його пили мародери, які грабували померлих від чуми. При цьому самі грабіжники чумою не заражалися. Солдати використовували часник для дезінфекції ран ще за часів Олександра Македонського, а жертви газових атак Першої світової війни лікували ним виразки та опіки. Споконвіку часник вважався одним із найсильніших засобів, що збуджують сексуальне бажання і потенцію. Якщо ваша квартира розташована в геопатогенній зоні, необхідно покласти під ліжко часник.

Часник - найулюбленіший компонент харчування іспанців. Практично кожну страву, хіба що за винятком кондитерських виробів, іспанські кухарі та домашні господині заправляють часником. У країні останніми роками регулярно проводять фестивалі часнику. На них демонструють своє мистецтво не тільки знамениті на всю країну кулінари, а й новачки, чимало з яких стають після конкурсу знаменитостями.

На територію Стародавньої Русі часник міг потрапити двома шляхами: зі Сходу - через стародавню караванну дорогу з Китаю до Європи, або з півдня через Візантію, з якою ще в IX-X століттях підтримувалася жвава торгівля. Відомо, що в Стародавній Скіфії на рубежі I-II століть до нашої ери вирощування часнику вже набуло широкого поширення. З виникненням і розвитком Київської Русі набуває розвитку городництво. У письмових джерелах Стародавньої Русі XII-XIV століть згадуються такі старовинні райони вирощування часнику: Ярославль, Муром, Суздаль, Київ та інші. Слов'яни пили вино, поклавши в чашу часник. За часів Володимира Мономаха селяни їли часник із сіллю та чорним хлібом, а заможні люди клали часник у вухо, причому в такій кількості, що знатних іноземців шокував його запах. Волхви, даючи напуття тому, хто йшов на поєдинок, радили покласти в чобіт три зубки часнику, оскільки приписували йому особливі властивості.

На Русі відомості про лікувальні властивості часнику і про способи його застосування передавали з покоління в покоління в усній, а пізніше і в письмовій формі. На початку XX століття у виданнях повідомлялося, що на території України в Київській губернії, Черкаському та Чигиринському повітах налічувалося 195 десятин ярого і 90 десятин озимого часнику, який займав низинні місця в садибах і на полях, у "прибалках". Він зберігає свої міцні позиції і в народних обрядах. У Галичині, наприклад, його вплітають у косу нареченої перед вінчанням. Напередодні дня святого Георгія господині натирають ним двері та поріг, захищаючи свої домівки від злих духів і відьом.

Відомо, що часник вбиває мікроби. У Другу світову війну його називали російським антибіотиком.

У наш час найбільшого поширення набув часник у країнах Південної Європи та Америки, в Росії та Україні. Його широко застосовують у їжу, використовують у консервній промисловості та в ковбасному виробництві, високо цінують за лікувальні властивості.