Виникнення та поширення

Ця рослина широко розповсюджена вкраїнах СНД (крім крайніх північних районів), на Кавказі, у Західному та Східному Сибіру, у Середній Азії. Цей вид трапляється майже по всій Європі, у Північній Америці, Передній Азії, Ірані, у західних провінціях Китаю, як заносний - у Південній Африці, Північній і Південній Америці, Австралії та Новій Зеландії.

У дикорослому вигляді рослина трапляється переважно на узбіччях доріг і полів. Сама назва "цикорій" походить від грецьких слів kio - "йти" і chorion - "поле", тобто рослина, яка часто заходить за околиці полів.

Місцем введення в культуру, очевидно, є Середземномор'я. Ще в Стародавньому Римі вирощували та вживали в їжу цикорій. Згадка про нього є у Феофраста, Діоскорида, Плінія, Палладія та Колумелли. У Стародавньому Єгипті не тільки був відомий як дикоросла корисна рослина, а й як овочева рослина.
У Росії цикорій стали вирощувати як коренеплідну рослину на початку XIX століття (Ярославська та Іванівська області), головним чином для кавового виробництва (у м. Ростові-Ярославському) і пізніше як сировину для спиртової промисловості. Нині цю рослину вирощують у Поволжі, Казахстані та інших країнах. Найбільш поширене виробництво цикорію листового сортотипу вітлуф.