Виникнення і поширення |
|
Спаржа лікарська (Asparagus officinalis)- найдавніша багаторічна трав'яниста овочева та декоративна рослина з родини спаржеві (Asparagaceae Juss.). Батьківщина спаржі - солончакові степи Прикаспію і узбережжя Середземного моря, де вона і в даний час зустрічається в дикому вигляді. Північна межа ареалу проходить по 56-57° північної широти. Спаржа відома людям з незапам'ятних часів. Понад п'ять тисяч років тому китайські лікарі знали поряд із женьшенем, ефедрою, кизилом і спаржу. Стародавні народи Азії вирощували спаржу понад чотири тисячі років тому. Як цінний харчовий овоч спаржа була відома ще понад 2 тис. років до н. е. у Стародавньому Єгипті, Римі, Греції. Її зображення на давньоєгипетських пам'ятках відносяться до 2700 року до н. е. Відома з часів єгипетських фараонів, спаржа здобула найбільше визнання в Давньоримській імперії. Римський вчений Катон залишив великі рекомендації в праці "Землеробство", опублікованій у II столітті до нашої ери, щодо різних способів вирощування спаржі. Римляни вважали спаржу рослиною, яка діє збудливо на людський організм і сприяє розвитку красномовства, і тому її рекомендували ораторам, юристам, проповідникам. У зв'язку з цим стародавні араби, римляни і греки широко культивували спаржу для харчових, цілющих і декоративних цілей. Від середньовіччя збереглася лише згадка про існування насіння спаржі. Наприкінці XV- початку XVI століть спаржу почали культивувати у Франції, а потім в інших європейських країнах, і стали вирощувати аптекарі для цілющих потреб. Перший розсадник спаржі був закладений у Штутгартському ботанічному саду 1567 року. Але вже в XVII столітті з'являються перші плантації продовольчої спаржі. Спеціально вибілена (етіольована), вона подавалася до столу королів і аристократії, вважалася однією з найвишуканіших страв. У Росії спаржу почали вирощувати в другій половині XVII століття в аптекарських садах, щоб отримати аспарагін для лікування подагри та водянки. Перші рослини спаржі були завезені з Європи, хоча в дикорослому стані вона була поширена повсюдно - від південних до північних районів. Однак широкого поширення вона не набула. Нині спаржу широко культивують у багатьох країнах Європи, особливо у Франції, Німеччині та в Північній Америці. У Німеччині вона займає 20% площ, відведених під овочеві рослини. Як харчовий продукт спаржа дуже поширена в арабських країнах, Греції, на Кіпрі, в США. Досвід Куби показує перспективність вирощування її в тропіках Центральної Америки. В Америці та Австралії до початку XX століття зазвичай вирощували етіольовану спаржу, але з часом більшого поширення набуло виробництво зелених пагонів. Пояснюється це не тільки простішою технологією, а й підвищенням попиту на смачні та багаті поживними речовинами пагони. У США та Канаді, наприклад, вирощують 50% зеленої спаржі. Досвід Франції, Іспанії, США, Канади показує, що зелену (невибілену) спаржу можна використовувати як сировину для виготовлення консервів з не меншим успіхом, ніж вибілену. У всьому світі під спаржею зайнято близько 120 тис. га сільськогосподарських угідь, значна частина яких припадає на США (39%), Францію (19%), Тайвань (15%), Іспанію (11%) та Італію (6%). Наразі спаржа гарно росте та дає високі врожаї в середній смузі та на півдні СНД. В Україні спаржа - малопоширена овочева рослина. На жаль, досі не оцінили виробники достоїнства цієї рослини. По-перше, це один із найбільш ранніх овочів відкритого ґрунту: збирання соковитих пагонів розпочинається з другої-третьої декади квітня і триває протягом 1 - 1,5 місяця. По-друге, пагони спаржі мають дієтичні та лікувальні властивості. Схожі статті |