Культиваційні приміщення

Печерицю культивують урізноманітних пристосованих вентильованих приміщеннях, підвалах і напівпідвалах будівель, утеплених сараях, льохах, овочевих теплицях, парниках, землянках, каменоломнях, шахтах, метро та у спеціальних спорудах - печеричницях. Під час вибору приміщення слід мати на увазі, що в ньому необхідно буде підтримувати температуру в межах +15...+25°С за вологості повітря 70-90%.

Із пристосованих приміщень найкраще для цієї мети використовувати підвали та напівпідвали. Вони мають бути зручними для завантаження і вивантаження субстрату, мати робоче освітлення і джерело чистої води. У разі використання таких приміщень їх обладнують системою вентиляції з механічними фільтрами, оскільки в період появи грибів необхідна подача свіжого повітря (але не протягів). Досвід показує, що культивувати печерицю доцільно на корисній площі не менше 2-3^м2.

На присадибній ділянці печерицю можна культивувати в теплицях, парниках, льосі та сараях. В осінній період невигідно використовувати теплиці та парники для вирощування овочевих рослин через недостатню довжину дня та освітлення. Для зменшення витрат на паливо такі приміщення вкривають матами, рогожею, старим одягом. Їх обладнують вентиляцією. Для цього в протилежних кінцях теплиці розміщують вікна із заслінками, обтягнуті дрібною сіткою від потрапляння шкідливих комах.

При культивуванні печериці в парниках субстрат укладають у котлован, а в теплицях, сараях і підвалах - на стелажі або в ящики, які розташовують у 2-3 яруси на відстані 40-50 см один від одного за висотою. Ширина стелажів має бути зручною для догляду за рослинами - 60-70 см з боку доріжки. Відстань від стелі до верхнього ярусу - 70-80 см для забезпечення нормального повітрообміну.

Влітку печерицю можна культивувати в картопле- та овочесховищах, холодильниках, оскільки в літній сезон ці приміщення не зайняті. Тут найдоцільнішим є спосіб культивування в мішках із полімерного матеріалу. Крім того, печерицю вирощують на грядках у тінистих сухих прохолодних і захищених від вітрів місцях. Їх накривають старою плівкою, яка оберігає як від надмірного зволоження дощами, так і від пересихання. Урожай у цьому випадку значною мірою залежить від примх погоди.

Гряди на відкритих місцях, у куренях і сараях готують ранньою весною до настання спеки. Ширина гряди 1 - 1,5 м за довільної довжини. Якщо закласти міцелій восени (серпень - вересень) і печериця закінчить плодоношення, її ретельно вкривають листям і соломою. Навесні наступного року з настанням теплих днів плодоношення поновлюється.

Розроблено спосіб культивування печериці у вазонах малого розміру. У пластмасові вазони діаметром 9 м засипають субстрат шаром 6-7 см. У ньому роблять отвір у дні і засівають 1,5-2 г міцелію певного штаму. Його покривають на 1,5-2 см компостом, потім вологим папером. Інкубують під каркасом, обтягнутим поліетиленовою плівкою для підтримки вологості 80-90% і чорним папером для затінення, за температури повітря +25°С. Після розростання міцелію (7-10 діб) знімають папір і розкладають у вазони покривну суміш шаром 1 -1,5 см. Вегетативний ріст міцелію триває під каркасом ще 7 діб, потім вазони переносять у приміщення з температурою +15°С, відносною вологістю повітря 45-60% удень, 70-85% - уночі та з активною вентиляцією. Для видалення діоксиду вуглецю розпушують покривну суміш. Вологість покривної суміші підтримують на рівні 60-65%, для чого 2-3 рази на тиждень поливають лійкою з розпилювальною насадкою. Вазони встановлюють у темне місце і нещільно прикривають каркасом, обтягнутим мішковиною. Плодові тіла з'являються через 17-20 діб після укриття субстрату покривною сумішшю. Плодоношення йде трьома хвилями, так само як і у великих приміщеннях.

Печерицю культивують також у старих підземних виробках, занедбаних шахтах, каменоломнях і печерах. Умови підземних виробок зі стійким протягом усього року мікрокліматом виявляються сприятливими для плодоношення печериці. Урожай при цьому отримують не нижчий, ніж у спеціальних печеричницях. Найвигіднішими і технологічно сприятливими є гірничі виробки - штольні в гірничорудних районах країни.

Після вироблення корисних копалин штольні демонтуються і, за рідкісним винятком, надалі не використовуються. Технічний стан їх, особливо тих, що пройдені у твердих гірських породах або мають бетоноване кріплення стін і покрівлі, сприятливий для грибівництва. При обладнанні штолень витрати коштів нижчі на 80-90% порівняно з будівництвом печерицевих комплексів.

Технологія культивування печериці в штольнях, яка розроблена в Узбекистані, знаходить застосування і в інших регіонах СНД. Застосовують дві системи вирощування. Стелажна, за якої встановлюють металеві будівельні риштування з дерев'яним або шиферним настилом. Готовий для засіву або інокульований субстрат завозять у штольню в поліетиленових мішках, компактно встановлюючи їх на стелажах. У кожен мішок входить 35-40 кг субстрату - 0,25^м2 засіву.

Застосування поліетиленових мішків полегшує транспортування, вивантаження субстрату, дезінфекцію камер, знижує собівартість продукції. Однак стелажна система пов'язана зі значним об'ємом будівництва та великими витратами.

Ящикова система - найкращий варіант культивування печериці. При цьому можлива механізація робіт, незначний обсяг ручної праці, зручно транспортувати субстрат, можливе проведення контрольованої ферментації, застосування багатозональної системи культивування та новітньої технології, забезпечується довговічність і економічність тари, висока ефективність виробництва.

Застосування пластмасових ящиків особливої конструкції дає змогу освоювати штольні будь-якого перетину з максимальним використанням площі. Всі транспортні роботи проводять на шахтних вагонетках, переобладнаних у платформи.

Для промислового виробництва печериць найраціональніше будувати печеринниці площею 0,5 га з 12 камерами вирощування з корисною площею в кожній 400^м2, а також площею 1 га з 24 камерами вирощування з такою ж площею кожної камери. До складу комплексу споруд входять цех приготування субстрату, цех вирощування грибів (печеричниця), різноманітні побутові та допоміжні приміщення.

Цех приготування субстрату є закритим приміщенням, обладнаним припливно-витяжною вентиляцією, опаленням, водопостачанням, а також підземним резервуаром для збору та повторного використання гнойової рідини.

Матеріали для складання субстрату зберігаються в підсобних приміщеннях: солома - на відкритому бетонованому майданчику; гіпс, мінеральні добрива, кінський гній і курячий послід - у закритих приміщеннях або під навісом.

Цех покривної суміші - закрите приміщення, що також має систему опалення, вентиляції, водопостачання та каналізації. Тут не тільки готують покривну суміш, а й зберігають її компоненти. Тут можна проводити дезінфекцію земляної суміші (хімічну або термічну) у спеціальних камерах.

Цех вирощування (печеричниця) являє собою блок камер, з'єднаних коридорами. Він обладнаний системою паро- і водопостачання (холодна і гаряча вода), каналізацією, припливно-витяжною вентиляцією з кондиціонуванням повітря.

Камера залежно від розміру печеричниці має ширину 5,6-5,8 м або 11-15 м, довжину - 15-18 м, висоту - 3,7-4 м. Усередині камери в 2-4 ряди розташовані багатоярусні стелажі або встановлені контейнери.