Природовище і поширення

Далеко некожен завзятий грибник знає гливу - пластинчастий гриб, порівняно давно відомий зарубіжним овочівникам. Його в природі можна зустріти в Арктиці та на Кавказі, Сибіру й Далекому Сході, у середній смузі СНД та інших країнах світу.

Батьківщиною культивування гливи устричної, або ^звичайної, є Німеччина. У цій країні вперше почали її виробляти приблизно 1900 року. Наприкінці XIX століття спроби культивування гливи були зроблені і у Франції. У Китаї її почали культивувати в 30-х роках XX століття. У 60-х роках в Угорщині з'явилося перше велике промислове виробництво гливи. Пізніше подібні промислові підприємства створювалися в Італії, Нідерландах, Іспанії та інших країнах Західної Європи. В останнє десятиліття культивування гливи поширилося в Азії та Америці в багатьох країнах. Згодом було накопичено великий досвід у вивченні біології цього гриба та у використанні його цінних властивостей.

Світове виробництво гливи 1986 року сягало 169 тис. т, і вона посідала четверте місце за цим показником після печериці, сіїтаке та вольварієли. В Україні та Російській Федерації глива посідає у виробництві грибів друге місце після печериць. Вона вже давно привертає увагу грибоводів, оскільки культивування на відходах деревини не потребує великих матеріальних витрат.

Ще Володимир Даль у ХІХ столітті зазначав: "Гриби ростуть у селі, а їх і в місті знають". У природних умовах гливи зустрічається в усіх областях України. Вона росте групами на ослабленій і мертвій деревині листяних, а іноді й хвойних дерев як сапрофіт. Гриби, культивовані в штучних умовах, є екологічно безпечним продуктом, тоді як зібрані в природі накопичують у собі солі важких металів і різноманітні пестициди, які застосовують під час захисту від шкідників сільськогосподарських і лісових рослин.