Походження і поширення

Томат відносять до родини пасльонові, групи плодових і однорічних овочевих рослин. Походить із Південної Америки, де його вирощували тубільці задовго до відкриття континенту європейцями. Овоч був відомий у V ст. до н. е. жителям Болівії, Перу, Чилі, Еквадору. Дикі та напівкультурні форми цієї рослини досі зустрічаються в Перу, на Галапагоських островах та в інших місцях. У Південній Америці томат ріс у вигляді трав'янистої рослини, чагарнику і навіть дерева заввишки до 5 м.У давнину томат зі своєї батьківщини потрапив до Мексики, де, можливо, і був уперше одомашнений.

У Європу цю рослину завезли в XVI столітті іспанські та португальські мореплавці з Перу. У Північну Америку томат потрапив з Європи. З Північної Америки він знову повернувся до Південної настільки зміненим, що місцеві жителі його не впізнали і ставилися до нього вороже, як до всього європейського. Таке формоутворення відбулося за одне-два століття. На природну еволюцію знадобилося б принаймні кілька мільйонів років, а то й більше.

Із середини того ж століття томат починає поширюватися як декоративна рослина спочатку в Португалії, Іспанії, Італії, а згодом у Данії та Англії. Пізніше, вже в XVII столітті, томат потрапив до Франції, в XVIII столітті в Німеччину і наприкінці XVIII століття з'явився в Росії та Україні.

Мовою народів, що населяли території Мексики і Перу (ацтеків, інків, індіанців), ця рослина називалася "томатль" - "велика ягода", "перуанське золоте яблуко". Звідси й пішла російська назва "томат". Італійці, яким томат дуже сподобався, вперше в 1554-1556 рр. назвали його інакше: "pomidoro" - "золоте яблуко", "золотий плід". Чому золотий? Мабуть, їм попалися плоди не червоні, а жовті або світло-помаранчеві. У Франції йому чомусь одразу дали назву "pomme d'amour" - "яблука любові", "любовний плід".

Знаменитий шведський натураліст Карл Лінней, який дав назву багатьом рослинам, назвав томат науковим ботанічним ім'ям "Solarium lycopersicon". Латинське позначення роду Lycopersicon походить від давньогрецького likos - вовк і persicon - персик ("вовчий персик"). Так, мабуть, називалася невідома нам неїстівна рослина в Стародавньому Єгипті, чию назву було перенесено згодом на американський томат.

Слова "томат" немає і в старовинному словнику російської мови, виданому в Петербурзі 1780 року. Немає його також і в знаменитому словнику Володимира Даля, що вийшов значно пізніше. Звідси можна зробити висновок, що на перших порах томат був відомий лише вузькому колу осіб. У наш час навіть у спеціальній літературі ні-ні та й назвуть томат помідором. У словнику російської мови С.І. Ожегова написано: "Помідор - городня рослина сімейства пасльонових, а також його округлий плід, зазвичай червоного кольору". Ось так і живуть два імені однієї рослини. Деякі дослідники вважають їх синонімами. Проте на батьківщині називали й називають цю рослину томатом. Тож нині в науці визнана ацтекська назва рослини - томат, а в розмовній мові народу ще зберігається італійське слово "помідор".

Відомому італійському лікареві й ботаніку П. Матіолі (чиїм ім'ям, до речі, названі всім відомі запашні квіти) належить перший опис рослини. Відтоді як він замалював кущ з яскравими і смачними плодами, минуло понад чотири століття, три з яких томату довелося пробивати собі дорогу в Старому Світі.

Тривалий час (до XVIII ст.) томат вирощували в садах у декоративних цілях, заради його золотисто-помаранчевих і яскраво-червоних плодів, які вважалися неїстівними, отруйними. Ним прикрашали клумби, квітники, вирощували в горщиках на вікнах серед інших кімнатних рослин. У Франції томатним кущем любили прикрашати альтанки. Однак французькі садівники стверджували, що вживати в їжу плоди томата надзвичайно небезпечно: варто з'їсти хоч трохи червоних плодів - і смерть неминуча.
1774 року в Данії вийшла книжка "Повний посібник із садівництва", у якій було написано: "Помідори вкрай шкідливі, бо зводять з розуму тих, хто їх поїдає". До речі, погана слава, якої незаслужено набули томати, сприяла тому, що вони були "замішані" в одній неприємній історії. Було це 1776 року, коли тривала боротьба за свободу і незалежність північноамериканських колоній Англії. Головнокомандувачем військами повстанців був Джордж Вашингтон, згодом перший президент Сполучених Штатів Америки. Кухарем у Вашингтона служив такий собі Джемс Бейлі, вірнопідданий англійського короля Георга. Він і отримав завдання: вбити Вашингтона. Знаряддям смерті кухар вибрав печеню, приправлену томатами.

Упевнений в успіху свого підступного задуму (вважалося, що, поївши томатів, людина неминуче помре) кухар-шпигун одразу ж написав повідомлення командувачу англійськими королівськими військами генералу У. Хоу. Потім, боячись справедливої відплати, Бейлі наклав на себе руки. Ну, а Вашингтон з апетитом з'їв приготовану вечерю, ліг спати і наступного дня, як ні в чому не бувало, приступив до своїх справ. Після цього невдалого замаху Вашингтон прожив ще 23 роки, так і не дізнавшись, що йому загрожувала смерть. Такий випадок пояснюється, ймовірно, тим, що першими плоди стали використовувати для своїх цілей середньовічні лікарі, що, по суті, прирівнювалося до чаклунства.

У Росії видатний вчений, агроном Андрій Тимофійович Болотов (1738-1833), свою статтю про томат, що вийшла 1782 року, назвав "Про любовні яблука". Він захоплювався ними і писав: "Плоди, що мають вигляд великих, гладеньких і дуже гарних яблучок, які кольором на більшу частину бувають червоними і надають виростанню цьому красу...". Віддавши таким чином належне зовнішній красі томатів, він далі пише, що думка про їхню отруйність не має під собою жодного підґрунтя, що вони надзвичайно корисні, тому що мають антицингетну дію. Завдяки А.Т. Болотову і російському городникові-селекціонерові Є.А. Грачову томат визнали овочевою продовольчою рослиною, і він набув широкого поширення в Росії.

Людина не одразу визнала смак томату і почала застосовувати його в їжу. У німецькому "Ботанічному словнику", виданому 1811 року, написано: "Хоч томат і вважається отруйною рослиною, але в Італії його плоди їдять із перцями, часником і олією, а в Португалії та Богемії роблять із нього соуси, що вирізняються вкрай приємним кислуватим смаком".

Існує версія, що ще 1780 року російський посол привіз імператриці Катерині II з Парижа серед заморських рослин також і томат. Однак імператриці не сподобалися "яблука любові". Загальний висновок був такий: "Плоди зело дивовижні й мудрі, та смаком не підходящі". І спочатку їх стали вживати тільки як ліки. З томатів навіть робили пігулки, вважаючи, що вони виліковують від багатьох хвороб. Проте на півдні, в Криму, в районі Одеси, а також в Астрахані та Грузії, плоди ці прижилися. У Москві, як свідчить каталог рослин, складений російським академіком П. С. Палассом, томат ріс у 1781 році в Ботанічному саду П. А. Демидова.

Насилу, насильницьким шляхом окультурювалася ця рослина. Одними з перших країн світу, які почали культивувати томат як харчову рослину, були Росія та Україна. Уже в середині XIX століття томат тут став улюбленим, широко поширеним овочем. Спочатку його вирощували в причорноморській смузі, а потім на Дону, на Поволжі та в Центрально-Чорноземній зоні. А зараз важко уявити собі город, на якому не вирощували б ці "золоті яблука". Завдяки своїм високим смаковим якостям томат культивують майже всюди, він є улюбленим овочем багатьох народів.
Перший час томат вважали переважно південною рослиною, тепер його вирощують і в районах помірного клімату, і навіть на Далекій Півночі. У якому тільки вигляді ми не їмо його плоди - свіжими й тушкованими, солоними й маринованими, у вигляді соку, пюре, пасти тощо.